Захару 12 років, він із Сум. Активний, відкритий і дуже щирий хлопець, який навіть у складний період лікування залишається тим, хто завжди підтримає, підбадьорить і з радістю долучиться до будь-якої спільної справи. У відділенні Захар - саме та дитина, яка не проходить повз майстерки, ігри чи творчі заняття, завжди знаходить собі друзів і приносить у лікарняні будні більше життя та енергії.Зараз Захар вдруге проходить лікування - у нього остеосаркома. На жаль, рецидив стався всього через рік після входження в ремісію. Це стало важким ударом для всієї родини, але хлопець продовжує боротися з великою силою та внутрішньою стійкістю.Його рідне місто -  Суми, яке постійно живе під обстрілами. Там на нього чекають бабуся та молодша сестричка Марійка, за якими він дуже сумує. Особливо Захар чекає тата, який зараз служить у війську. Для хлопця це велика підтримка й водночас велика туга - ін дуже хоче знову бути поруч із родиною, вдома, у звичному житті без лікарень і тривог.Сьогодні його мрії змінюються - то він хоче стати винахідником, то будівельником, то інженером. Йому цікаво створювати щось нове, придумувати, будувати й бачити результат своєї праці. У цьому дуже проявляється його творча натура.Захар дуже любить малювати та ліпити з глини. Саме творчість допомагає йому відволікатися, заспокоюватися та проживати непрості емоції. У малюнках і виробах він вкладає свою енергію, фантазію та бажання рухатися вперед. Навіть у лікарні він знаходить у цьому справжню радість.Його історія - про силу дитини, яка не втрачає відкритості до світу, навіть коли життя ставить складні випробування. Про хлопця, який вміє дружити, мріяти, творити й вірити, що попереду на нього чекає ще багато перемог - і в лікуванні, і в житті.